av Тамара Мельник för 9 årar sedan
334
Mer av detta
Основною, базовою категорію сутності права є справедливість– це внутрішня властивість, якість права . Право є справедливимзавжди, несправедливого права бути не може. І, хоча дехто вважає, що це поняттяумовне і виходить в інших джерел (соціальних, політичних, моральних), але тутйдеться про етичну, моральну, релігійну справедливість. Ми ж говоримо просправедливість правову, яка урівнює оцінку дії людей за одним, єдинимкритерієм, мірою, і ця міра повинна вважатися справедливою.
Другий основний елемент права – це правоварівність. Вона існує як своєрідна абстракція, і полягає у рівностіможливостей індивідів у суспільстві. Тому правова рівність не є буквальноматематичною рівністю, це рівність формальна. Усі люди від народження не рівніяк с точки зору їх фізіології так і соціального стану. Право не знищуєвідмінності людей, а лише формалізує і упорядковує ці відмінності, приводячи їхдо єдиного знаменника. Це означає рівність можливості придбання тих чи іншихправ. Отже, завдяки праву встановлюється правовий порядок рівності інерівності. Виходить, що право – це рівний для різних людей шлях до придбанняправ на певні речі, дії, а не роздача їх порівну кожному. Кожен громадянинУкраїни має право отримати вищу освіту. Отримавши диплом з певноїспеціальності, людина отримує право займатись тією чи іншою діяльністю, зайнятиту чи іншу посаду. Але, якщо хтось цього не хоче, то він і не отримує вищуосвіту. В цьому полягає його правова свобода.
Правова свобода є третім основним елементом сутності права.Право, перш за все, виступає як мірасвободи в діях кожної особистості. Але правова свобода пов’язана звідповідальністю, інакше би вона перетворилась у свавілля. Бути вільним значитьбути відповідальним. Тобто кожна людина вільна робити те, що не порушує свободиіншої людини. Якщо не дотримуватися цього правила, то у суспільстві будевідбуватися війна всіх проти всіх, отже ніякої свободи ні для кого не буде.
Значить, як це не парадоксально звучить, правовасвобода особистості полягає у певному обмеженні власної свободи. Але управовому суспільстві таке обмеження повинен робити у рівній мірі за однимпринципом кожний громадянин, щоб не нашкодити свободі іншого. Право же єзагальним мірилом такого обмеження. Тому маємо певну відносність правовоїсвободи: те, що не дозволяється робити в одному випадку дозволяється в іншому.Кричати і свистіти в аудиторії під час занять не дозволяється, але на стадіоніпід час футбольного матчу це цілком дозволено. Людина не має права вбивати іншулюдину, але на війні вона отримує право вбивати ворога.
Отже свобода завжди є правовою свободою, іншогобути не може.
Суб’єктивне право – це можливість конкретноїособи на юридично забезпечену поведінку. Тобто, доки норма права є загальноюдля усіх громадян держави у конкретній сфері життєдіяльності, вона єоб’єктивною. Коли ж вона стосується конкретної ситуації та реалізується уповедінці суб’єкта, то стає суб’єктивною.
Об’єктивне право – це система загальнообов’язкових формальновизначених норм, що встановлені і охороняються державою і є критеріємправомірної і неправомірної поведінки громадян.
Надзвичайні
Поточні (звичайні)
Органічні
Гіпотеза – цечастина правової норми в якій визначені обставини за яких ця норма повинна іможе діяти. По суті гіпотеза ставить питання: якщо так, то...
Диспозиція – це така частина правової норми, яка вказує, якоюповинна бути поведінка суб’єктів за наявністю обставин, передбачених гіпотезою. Вона розкриваєзміст “то”, тобто вказує на те, що ці суб’єкти повинні і забов’язаніробити, що їм дозволено, а що заборонено.
Санкція
Санкція ж – це така частина правової норми, яка містить усобі заходи впливу на суб’єктів, які порушують правову норму.
Фізичними особами виступають конкретні люди (громадяни), юридичними– певні організації. Фізичні особи повинні мати правові властивості такі якправоздатність, дієздатність і деліктоздатність. Правоздатність – цезакріплена в законодавстві здатність особи мати юридичні права і нести юридичніобов’язки. Вона наступає з моменту народження і втрачається зі смертю фізичноїособи. Дієздатність – це здатність особи своїми діями здійснюватиюридичні права і обов’язки. У різних правовідносинах і в різних галузях правадієздатність наступає з різного віку (в Україні повна дієздатність наступає восновному з 18 років – дня повноліття, але є ще й часткова та обмежена дієздатність).Деліктоздатність – це здатність особи нести юридичну відповідальність:відповідати за свої вчинки, насамперед за правопорушення. Вона не завждизбігається з дієздатністю.
Правовідносини – цеконкретна форма буття права. Вони існуютьу суспільстві згідно певним законам, встановленим владою, але можуть існувати ітоді, коли закону, що регулює певні дії суб’єктів у суспільстві, нема. У такомувипадку вони виникають, як то кажуть, стихійно. Отже, правовідносини – це такі суспільні відносини, що виникають міжсуб’єктами на підставі різних форм права.Це можуть бути звичаї, закони, усні договори тощо.
Однією з них є так званий правовий прецедент.Це більш пізня форма, яка утворилась в результаті фіксації конкретних рішеньвинесених судовими органами у тій чи іншій справі за тих чи інших обставин прирозгляді певної діяльності людей, які порушували загально встановлений порядок.Таким чином, зафіксоване один раз рішення про покарання за скоєні дії стаєвзірцем для усіх інших подібних випадків. Ця форма є базовою для систем праваВеликобританії та багатьох штатів США. Цю систему права ще називаютьангло-саксонською.
Першою і найдавнішою формою існування права є правовийзвичай, який уявляє собою правило поведінки людей, що увійшло у звичку всилу багаторазового застосування протягом тривалого життя суспільства. Такаформа права була найпоширенішою на ранніх формах існування людства. Далі їїзмінюють інші форми.
Нормативно-правовий договір – це правило поведінки, встановлене урезультаті домовленості двох або більше сторін. Він може бути і в усній формі.
Навпаки, нормативно-правовий акт – хоча тежвстановлює певну домовленість сторін, але він обов’язково складається у письмовійформі і є дійсним юридичним документом.
Підзаконний нормативний акт – це документ компетентного органудержави, що приймається на основі тавідповідно до закону (наприклад, укази, постанови тощо). Вони можуть бути:загальними, що поширюються на всю територію та населення держави; відомчими,які діють у певній сфері суспільних відносин; місцевими, які діють на певнійтериторії держави; локальними, що регламентують діяльність конкретнихпідприємств.
Закон – це нормативний акт, який приймається вищим органомдержавної влади в особливому порядку, регламентує найважливіші сфери суспільнихвідносин і має вищу юридичну силу по відношенню до інших підзаконнихнормативних актів (Конституція, конституційні закони, звичайні закони).
