a Оксана Побережець 6 éve
340
Még több ilyen
Коучинг – це система
реалізації спільного соціального, особистісного, творчого потенціалу
учасників процесу неперервного розвитку педагогічної майстерності із
метою отримання максимально можливого результату; співробітництво, яке допомагає клієнтам досягати реальних результатів у своєму
особистому і професійному житті (за визначенням Міжнародної Федерації Коучингу ICF).
Педагогічний коучинг (від англ. сoaching –наставляти, надихати, тренувати для спеціальних цілей, підготовляти до вирішення певних завдань) – це різновид технології
науково-методичного супроводу, система андрагогічних принципів і
прийомів, що сприяють розвитку потенціалу особистості та групи спільно працюючих людей (команди, організації), а також забезпечують
максимальне розкриття та ефективну реалізацію цього потенціалу.
Педагогічний коучинг передбачає
системність, вертикальну і горизонтальну цілісність неперервного
освітнього процесу; інтеграцію формальної, неформальної та інформальноїосвіти, навчальної, практичної і самоосвітньої
діяльності; урахування змісту навчальних потреб педагога на різних
стадіях життєвого циклу;
єдність професійної, загальної і гуманітарної освіти тощо.
В основі педагогічного коучингу покладено ідею про те,
що кожна особистість неповторна, відрізняється власними потребами, цілями, інтересами,
мотивами, задоволення яких передбачає індивідуальні способи, форми, підходи до підвищення професійного та особистісного рівня.
Коучинг вирішує проблему відсутності мотивації. Основна особливістьі відмінність коучингу сприяння тому, щоб людина
сама навчилася, а не навчити її.
Тобто основою
методології та інструментарію коучингу виступає інтерактивне
спілкування, дискусія (питання-відповідь, Q&A), партнерські (рівноправні,
фасилітативні) взаємовідносини викладача-коуча і педагога.
є методом, що виводить діяльність педагогічних
працівників на новий, навчально-науковий рівень. На цьому рівні кожен із
педагогів здійснює великий обсяг самостійної роботи та навчається
самоконтролю, що сприяє їх самоосвіті. Навчити педагогічних працівників
самостійно отримувати і застосовувати знання на практиці є чи не
найголовнішою та найскладнішою метою сучасної освіти.
метод розподілу обов’язків у групі, коли розподіл
здійснюють самі педагогічні працівники. Такий вид діяльності змушує
педагогів самостійно, без допомоги викладача-коуча розподіляти
обов’язки в групі та нести за даний розподіл відповідальність.
Є дієвим методом
активізації навчання, адже в дискусії народжується істина, а пошук істини завжди викликає посилену зацікавленість темою.
В основі цього методу навчання
лежить принцип формування пізнавального інтересу шляхом створення
позитивних емоцій до запропонованого виду діяльності, підвищення
зацікавленості та мотивації до навчального процесу.
адаптивний стиль управління персоналом, спрямований на
неперервний розвиток педагогічної майстерності педагогічного працівника
за індивідуальною освітньою траєкторією протягом усього життя, уміння
вчитися і самовдосконалюватися.
домовленість про те, що конкретно має бути зроблено до
певного терміну і в які терміни
вибудовування «Моделі професійно-особистісного зростання», що передбачає вибір
конкретного варіанту дій і складання
плану дій у формі індивідуальної освітньої траєкторії, акмеограми, проекту
розвитку педагогічної майстерності тощо
вироблення і аналіз потенційних можливостей для подолання
професійних труднощів, перешкод у вирішенні проблеми
визначення внутрішніх і зовнішніх акмеологічних факторів
на шляху до запланованого вершинного акме-результату
дослідження поточної проблеми (ситуації)
спільне визначення професійних завдань
для досягнення конкретної мети
установлення партнерських взаємовідносин між коучем і
педагогічним працівником (педагогічним колективом, командою)
