par Наталія Стус Il y a 5 années
597
Plus de détails
Проблеми, що виникають у родинах, що мають дітей з обмеженими можливостями, можна співвіднести з типами ролей і між-особистісних взаємин у родині:
У сім'ях, які виховують дитину з обмеженими можливостями, виникають суттєві якісні зміни. О. М. Усанова вважає, що вони проявляються на психологічному, соматичному та соціальному рівні.
Завдання центрів:
- реалізація головних завдань, визначених Законами України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», «Про соціальні послуги», міською комплексною програмою «Соціальний захист» на 2016-2018 роки щодо забезпечення права дітей з інвалідністю на соціальну реабілітацію та адаптацію з метою їхньої наступної інтеграції в дитячі колективи дошкільних установ та загальноосвітніх шкіл;
- створення умов для всебічного розвитку, засвоєння дітьми знань, умінь і навичок з метою підготовки їх до здобуття дошкільної освіти, загальної середньої освіти, професійної освіти з урахуванням рекомендацій лікарів;
- надання кваліфікованої допомоги дітям з інвалідністю у здійсненні корекції психофізичного розвитку за індивідуальною програмою реабілітації та залучення до участі в цій програмі батьків та (або) законного представника;
- підготовка батьків дітей з інвалідністю до продовження реабілітаційного процесу поза межами Центру;
- комплексна соціальна, психологічна, педагогічна та інші види реабілітації, соціальна адаптація дітей з інвалідністю;
- надання реабілітаційних послуг відповідно до індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю;
- виконання індивідуального плану реабілітації;
- забезпечення транспортними послугами (до місця розташування Центру та до місця проживання дитини з інвалідністю).
Психологічна реабілітація спрямована на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей дитини з інвалідністю, створення сприятливих умов для її розвитку та утвердження.
Психологічна реабілітація передбачає: проведення психологічної діагностики особистості дитини з інвалідністю, визначення та використання форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції, консультування та психологічного прогнозування.
Заходи з психологічної реабілітації у Центрі:
1. Психолого-педагогічна діагностика інтелектуальної, емоційно-вольової сфери, розробка рекомендацій та ІПР;
2. Психологічна корекція (індивідуальна та групова), психологічне консультування, прогностика;
3. Аналіз та оцінка результатів реабілітації.
Професійна орієнтація є одним із найбільш важливих напрямів роботи з дітьми з інвлідністю, який передбачає оволодіння ними професійних навичок, виходячи з власних функціональних можливостей та інтересів:
- набуття навичок самообслуговування;
- формування умінь займатися побутово-господарською діяльністю;
- освоєння доступних навичок функцій праці в груповій кімнаті, в навколишньому середовищі;
- професійне самовизначення та свідомий вибір професії.
Соціальна реабілітація ґрунтується на системі заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для включення дитини з інвалідністю до активної участі в житті.
Соціальна реабілітація передбачає навчання дитини з інвалідністю основним соціальним навичкам (особиста гігієна, самообслуговування, пересування, спілкування тощо), пристосування побутових умов до потреб дитини з інвалідністю, соціально-побутове влаштування та обслуговування, педагогічну корекцію з метою вироблення та підтримання навичок автономного проживання, стереотипів безпечної поведінки, навичок спілкування.
На теперішній час процес соціалізації є предметом дослідження фахівців багатьох галузей наукового знання. Психологи, філософи, соціологи, педагоги, соціальні психологи розкривають різні аспекти цього процесу, досліджують механізми, етапи та стадії, фактори соціалізації.
Однак проблеми соціалізації інвалідів, особливо дітей-інвалідів, у вітчизняній літературі ще не є предметом спеціального дослідження. Хоч проблема соціалізації дітей, підлітків та дорослих з порушеннями психічного та фізичного розвитку дуже актуальна і в теоретичному, і в практичному відношенні.
Соціальні проблеми першого порядку – це проблеми, які торкаються суспільства в цілому. Цей комплекс проблем вирішується зусиллями всього суспільства та державою, спрямованими на створення рівних можливостей для всіх дітей. Одна з найбільш суттєвих проблем цього порядку є відношення суспільства та держави до людей з відхиленням у розвитку. Це відношення проявляється у різних аспектах: у створенні системи освіти, навчання, у створенні архітектурного середовища, доступної системи охорони здоров’я тощо.
Активізація спеціальної політики в напрямку її гуманізації та демократизації, відродження духовності й національної самосвідомості, швидкий розвиток техніки і технології, інтелектуалізація праці, - все це потребує створення для осіб з психічними та фізичними вадами таких умов, за яких вони могли б успішно реалізувати свої загальнолюдські права, стати корисними громадянами своєї держави, освіченість і соціальний статус яких задовольнятиме потреби суспільства.
Соціальна реабілітація дитини-інваліда – це комплекс заходів, спрямованих на відтворення порушених чи втрачених дитиною суспільних зв’язків та відносин. Метою соціальної реабілітації є відновлення соціального статусу дитини, забезпечення соціальної адаптації у суспільстві, досягнення певної соціальної незалежності.
Неодмінною умовою соціальної реабілітації є культурна самоактуалізація особистості, її активна робота над своєю соціальною досконалістю. Якими б сприятливими не були умови реабілітації, її результати залежать від активності самої особистості.
Соціальна реабілітація дітей з функціональними обмеженнями – це складний процес, що потребує переорієнтації, і насамперед – у напрямі розробки методології і методики соціально-педагогічної та психологічної моделі соціальної роботи. Специфіка такого підходу викликає необхідність суттєвих змін у ставленні до дітей-інвалідів, які потребують не тільки матеріальної, фінансової, гуманітарної підтримки і заходів реабілітації (медичної, професійної, соціально-побутової), а й належних умов для актуалізації своїх здібностей, розвитку особистих якостей і потреб у соціальному, моральному і духовному самовдосконаленні.
Дослідження історичного аспекту соціальної реабілітації дає змогу правильно оцінити значення кожного етапу для подальшого розвитку теорії соціальної реабілітації, узагальнити сучасну практику і виявити причини сучасного стану цієї галузі педагогічної науки. Таке дослідження сприяє попередженню спроб поспішного, науково необґрунтованого розв’язання складних соціально-педагогічних проблем в умовах будівництва демократичного суспільства.
Упродовж розвитку людського суспільства так чи інакше поставало питання про вироблення форм громадської опіки, лікування, а пізніше й навчання дітей з обмеженими психофізичними можливостями. Обсяг такої допомоги залежав від багатьох факторів, передусім стану розвитку економіки, виробничих сил суспільства і характеру виробничих відносин, визначався політичним, моральним, релігійним світоглядом, станом розвитку науки, охорони здоров’я культури, освіти.
В історії розвитку соціальної допомоги особам з відхиленнями розвитку можна виділити чотири основні етапи: монастирський, медичний, лікувально-педагогічний та етап інтеграції у суспільство.
Останнім часом у нашому суспільстві помітні зміни у ставленні до навчання, виховання й адаптації дітей-інвалідів. Цьому великою мірою сприяє активність громадських об’єднань, батьків, які добре усвідомлюють проблеми своїх дітей, ставлять перед державою та допомагають розв’язувати конкретні завдання. Але на сьогоднішній день приділяється недостатньо уваги психологічному стану батьків, який безпосередньо впливає на стан дитини, і є досить важливим у її загальному розвитку. . Мета роботи — дослідження типів емоційного реагування батька і матері на інвалідизуючу хворобу їхньої дитини, надання членам сімей психологічної підтримки на всіх етапах виховання малюка з особливими потребами.
Більшість батьків страждає від того, що не можуть стримати свої емоції та руки. Що ж робити та як опанувати себе в хвилини, коли наших дітлахів хапають «гострі напади вередульства»? По-перше, дбати про себе. Ця порада часто сприймається як не серйозна та «поганобатьківська». Бо ж хороші батьки дбають передусім про дітей, віддають їм краще та сподіваються на вдячність. Не варто. Виснажені, втомлені, такі, що недоїли, недоспали, недовідпочивали, недозустрічались з друзями, недоходили в ресторанчики та театри, недодивились кіно, недолежали у ванній та купа інших недо… батьки — швидше зриваються, голосніше кричать та болісніше ляпають по попах. Отже, відпочинок і ресурси.
В даний час соціальний прогрес супроводжується посиленням соціальної напруженості. При цьому негативний соціальний потенціал нагромаджується за рахунок подій катастрофічного характеру – як власне соціальних потрясінь, воєнних дій і т.п., так і катастроф техногенного походження. Успіхи технічних галузей знання привели до раніше небаченого рівня розвитку техногенної цивілізації. Проте це ж послужило і причиною вторинного формування умов, що надають негативну дію на організм людини: погіршення екологічної обстановки, збільшення числа соціально-обумовлених стресогених чинників, розширення масштабів техногенних катастроф, виникнення цілого ряду нових і патоморфоз існуючих розладів. Для суспільства сучасної України характерним є надзвичайно високий рівень психоемоційних навантажень, що приводить до істотного погіршення рівня психічного здоров'я в популяції.
Системна допомога дітям із психофізичними порушеннями ґрунтується на чіткому розумінні особливостей психологічної допомоги батькам дітей з особливими освітніми потребами. Концепція психологічних послуг для батьків дітей з особливими освітніми потребами, робить
перші кроки в Україні. На основі різних принципів формувалися різноманітні моделі психологічної допомоги родинам осіб з особливими
освітніми потребами.
Арт терапія – це напрям психології призначений допомогти клієнту усвідомити свій внутрішній стан шляхом створення ним візуального образу, метафор, символів (арт-терапевтичного продукту). Вона одночасно вирішує діагностичні та терапевтичні завдання.
Мета арт терапії – це навчити клієнта бачити сенс у власній арт-терапевтичній продукції, вербалізувати його, і розуміти взаємозв’язок між зображеним і власним внутрішнім досвідом.
Сеанси арт терапії мають проходити у безпечному середовищі (кабінет психолога, художня студія) та з використанням образотворчих матеріалів (фарби, крейда, глина, пластилін, тканини, природні матеріали тощо). Спеціалісти арт терапії виступають у ролі посередників між клієнтом та арт-терапевтичним продуктом, вони володіють знанням можливостей художньої творчості, мають професійні навички невербальної, символічної комунікації і здатні оцінки змісту образотворчої продукції і поведінку клієнта. Арт терапія проводиться у індивідуальній та груповій формах. Методики арт терапії активно використовують у інших психотерапевтичних напрямках.
В XIV столітті Західну Європу охопила грандіозна епідемія знаменитого віттового танцю. По вулицях міст і селищ бродили натовпи несамовито танцюючих, біснуватих людей, які вигукували нечленороздільні звуки, непристойності і богохульства, падали з піною біля рота. Епідемія швидко припинялася лише там, де владі вдавалося вчасно закликати музикантів-інструменталістів, що грали повільну спокійну, заспокійливу музику. У XVI столітті в Італії, населення кількох великих провінцій охопила надзвичайна психічна епідемія. Тисячі людей впадали в глибоке заціпеніння, застигали нерухомо, переставали їсти і пити. Всі ці люди були одержимі переконанням, що вони отруєні тарантулом. Зі стану заціпеніння хворих виводила тільки особлива танцювальна музика, починалася з дуже повільного ритму і поступово ставала швидшою до шаленого танцю. Від неї і відбулась відома всьому світу тарантела, панатейський танець. (Біля 4 ст. до н. е.)
Арт-терапія забезпечує ефективне емоційне усвідомлення, надає йому (навіть у випадку агресивного прояву) соціально прийнятні, допустимі форми. Полегшує процес комунікації для замкнених, сором'язливих або слабоорієнтованих на спілкування клієнтів. Дає можливість невербального контакту (опосередкованого продуктом арттерапії), сприяє подоланню комунікативних бар'єрів і психологічних захистів. Створює сприятливі умови для розвитку довільності і здатності до саморегуляції. Ці умови забезпечуються за рахунок того, що образотворча діяльність вимагає планування і регулювання діяльності на шляху досягнення мети. Чинить додатковий вплив на усвідомлення клієнтом своїх почуттів, переживань і емоційних станів, створює передумови для регуляції емоційних станів та реакцій. Істотно підвищує особистісну цінність, сприяє формуванню позитивної "Яконцепції" і підвищує впевненість в собі за рахунок соціального визнання цінності продукту, створеного клієнтом.
Існує велика кількість видів арт терапії:
- Ізотерапія
- Казкотерапія
- Лялькотерапія
- Музична терапія
- Робота з пластичними матеріалами (глина, пластилін)
- Системна-сімейна арт-терапія
- Пісочна терапія
- Анімаційна терапія
- Танцювальна терапія
- Мандолатерапія
- Фототерапія
- Тілесно-орієнтована терапія тощо.
Методики арт терапії стануть корисними особам з :- ПТСР
- залежною поведінкою
- психічними розладами
- затримкою психоемоційного розвитку
- поведінковими порушеннями.
Сімейне виховання - це система виховання і навчання, що складається в умовах конкретної сім'ї силами батьків і родичів. Сімейне виховання - складна система. На нього впливають спадковість і біологічне здоров'я дітей і батьків, матеріально-економічна забезпеченість, соціальний стан, уклад життя, кількість членів сім'ї, місце проживання, ставлення до дитини. Зміст сімейного виховання охоплює всі напрями. У сім'ї здійснюється фізичне, естетичне, трудове, розумове, моральне виховання дітей, формуються ціннісні відносини в усіх напрямках. У міру сил батьки та близькі в родині дають знання про природу, суспільство, виробництві, професіях, техніці; формують досвід творчої діяльності; виробляють деякі інтелектуальні навички; нарешті, виховують ставлення до світу, людям, професії, житті. Привести у відповідність моральні норми з педагогічними ідеалами - означає правильно визначити гармонію між метою, змістом і засобами виховання в сім'ї. Не можна вселяти дитині: «Будь добрим», - і при цьому принижувати його. Дисгармонія цілі та засоби неминуче призведе до негативного результату.
Роль сім’ї для дитини з обмеженими можливостями здоров’я не- змірно зростає. дитина з обмеженими можливостями здоров’я, здатний під впливом виховання успішно розвиватися в психічному та особистіс- ному відносинах. Головними учасниками виховного процесу виступають усі члени родини: мати і батько, бабусі й дідусі, брати і сестри і ін. для нормального психічного розвитку дитини, йому потрібна любов батьків, спокійна обстановка в сім’ї, доброзичливе ставлення.
У практиці сімейного виховання історично склалися декілька типів відносин між батьками і дітьми:
— авторитарний (відносини підпорядкування) — цей тип впи- сується в таку формулу: «Я дорослий, дитина - маленька, я знаю, як жити, вона не знає. Я веду її за собою». дитина не завжди розуміє таке благородство з боку батьків і починає чинити опір, тоді дорослі застосовують владу і силу. За відхилення від правил та норм винуватці суворо караються. У дітей у авторитарних сім’ях формуються гарні звички, стереотипи пристойної поведінки, але у них подавлена воля, спостерігається нестача ініціативи та творчості, ускладнені відношен- ня з людьми і до людей. У результаті діти в таких сім’ях виростають відповідальні, послужливими людьми, але їм притаманна схована об- разливість, заздрість не довіра до людей, що з віком може перерости у конфліктність;
— демократичний (відносини співпраці) — співпрацювати з ді- тьми, це означає цінувати, поважати їх, уміння поступитися своїми бажаннями. Відношення у таких сім’ях будується на довірі. Характер дітей у таких сім’ях м’який, поступливий, але й хиткий, їм не вистачає наполегливості напору для завершення справи, для досягнення мети. діти у таких сім’ях мають все для розвитку здібностей, вони найчасті- ше виявляються талановитими, але у них не вистачає навичок, звички працювати, щоб забезпечити успіх своїй справі і собі;
— ліберальний ( змішаний ) це сім`ї де побут і діяльність висо- коорганізовані, але не закріплені регламентацією. діти виховуються в праці але вона не закріпачує і не створює почуття вини. У дітей в таких сім’ях формується і не похитніть, і поступливість одночасно; звичка до праці, вміння і творчі здібності;
Особливості життєвого стилю кожної родини, сімейні взаємини видозмінюються з часом.
Актуальним питанням сьогодення є проблема адаптації сім'ї до нових обставин, що містять у собі виховання та навчання дитини з особливими потребами. А тому метою нашого дослідження стало виявлення соціально-психологічних факторів, що сприяють процесу дезадаптації батьків щодо виховання дитини-інваліда, а також вплив психологічного клімату в сім'ї на розвиток дитячої особистості. До розгляду цього питання зверталися науковці І. Іванова, Л. Борщевська, Л. Зіброва, Т. Комар та інші вчені.
Стиль сімейного виховання це важливіший компонент індивідуального се-редовища дитини. Під стилем сімейного виховання розуміється багатомірне утворення, яке включає:
У найбільш узагальненому вигляді можна виділити 5 стилів виховання.
Авторитарний стиль це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення.
Згідно з ЮНЕСКО інклюзивне навчання – це «процес звернення і відповіді на різноманітні потреби учнів через забезпечення їхньої участі в навчанні, культурних заходах і житті громади та зменшення виключення в освіті та навчальному процесі». Метою інклюзивного навчання є покращання навчального середовища, в якому вчитель і учні відкриті до різноманіття, де гарантується забезпечення потреб учнів і повага до їх здібностей та можливостей бути успішними.
«Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей» (Концепція розвитку інклюзивної освіти. Наказ МОН від 01.10.2010 № 912).
Інклюзивне навчання означає, що всі учні можуть навчатися в школах за місцем проживання, в загальноосвітніх класах, в яких в разі необхідності їм буде надаватися підтримка як у навчальному процесі, так і з перепланування школи, класів, програм і діяльності з тим, щоб всі учні без виключення навчалися і проводили час разом.
Всі учні:
Інклюзивне навчання:
Всі діти отримують користь від інклюзивного навчання. Воно дозволяє їм:
Особа з особливими освітніми потребами - це особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення права на освіту, сприяння розвитку особистості, поліпшення стану здоров’я та якості життя, підвищення рівня участі у житті громади
