作者：славік волинець 4 年以前
184
Історія футболу
作者：славік волинець 4 年以前
184
更多类似内容
Істо́рія футбо́лу, а точніше ігор, подібних до сучасного футболу, бере свій початок ще з античних часів. У Європі ігри з м'ячем набули особливої популярності в середньовічній Англії. Сучасний футбол зародився зі створенням Футбольної асоціації Англії в Лондоні, Велика Британія, в 1863 році як результат численних зусиль зі стандартизації різних форм гри. Це дозволило клубам проводити матчі без суперечок за уніфікованими правилами, які забороняли рух по полю з м'ячем у руках та виконання підніжок та підсічок (звідси і виник поділ між футболом та регбі).
20 липня 1871 року Чарльз Алкок виступив з пропозицією проведення першого розіграшу Футбольного Кубку між членами ФА. Кубок футбольної Асоціації або, як ще його називають, Кубок Англії, швидко здобув популярність і через кілька років всі клуби Англії прагнули взяти участь у цих змаганнях. Для цього вони повинні були прийняти правила ФА, що сприяло швидкому поширенню універсальних футбольних правил. Ці базові правила стали загальновизнаними футбольними правилами сьогодні.
Перший турнір на Кубок Футбольної Асоціації Англії був проведений у 1871—1872 роках. Команда Куінс Парк у півфіналі першого розіграшу Кубку Англії зіграла в суху нічию з Уондерерс. У той період правила не передбачали додаткового часу або виконання 11-метрових ударів для визначення переможців. Футбольний клуб Куінс Парк не зумів знайти грошей на повторну поїздку до Лондона і вимушений був знятись із змагань. Така ситуація привела до формування Футбольної асоціації Шотландії, хоча надалі Куінс Парк продовжував брати участь у змаганнях Кубку Англії і двічі виходив у фінал, допоки в 1887 році шотландська ФА заборонила своїм клубам брати в них участь.
У фіналі розіграшу першого Кубку Англії зустрілися команди Уондерерс (Wanderers) та Ройял Інджінерс (Royal Engineers) у присутності 2000 уболівальників. Команда Ройял Інджінерс вважалась фаворитами цієї зустрічі, проте один з гравців цієї команди отримав травму ключиці і змушений залишити поле ще на початку гри. Оскільки замін у ті часи ще не проводили, команда грала в меншості і в остаточному підсумку програла команді Уондерерс з рахунком 1-0. У наступні кілька років Кубок Англії вигравали команди Олд Естоніанс, Уондерерс, Ройял Інджінерс та Оксфорд Юніверсіті.
1867 року проведено перший у світі, як вважають, офіційний футбольний турнір, кубок Юдана, найстаріший у футболі трофей, який розігрують досі, названий на честь місцевого футбольного ентузіаста і власник театру Томаса Юдана. Змагання проводилися у два тури. В першому турі гралися стикові матчі, коли команда, яка програла, вибувала із змагання. У фіналі зустрілися три команди, які зіграли по дві зустрічі між собою по черзі. У фінальній стадії турніру Халлам завдав дві поразки клубам Норфолк та Макензі і здобув головний трофей. Друге місце посів клуб Норфолк, завдавши поразки Макензі.
Чемпіона́т сві́ту з футбо́лу 1930 — перший за ліком чемпіонатсвіту, відбувся в Уругваї з 13 по 30 липня 1930 року. Уругвай ФІФА обрала у зв'язку зі святкуванням сторіччя незалежності країни, а також через перемоги футбольної збірної країни на двох отсанніх на той час літніх Олімпійських іграх 1924 та 1928 років.
Батьківщина сучасного футболу — Британія. Саме там 1863 року записали чіткі правила ведення цієї гри. Там запровадили й першу моду на футбольну форму — «плюс чотири».
В архівах британської ліги збереглися записи, де вказано, що форма гравців складалася зі штанів, високих, до колін шкарпеток, у які заправляли колоші, сорочки та головного убору — циліндра. Тепер зрозуміло, чому англійці в мультфільмі про козаків у футбол в капелюхах грали. Традиція!
Пізніше футболісти вдягали на гру ще й тяжкі армійські черевики. Лишень уяви собі, як важко і небезпечно було грати в такому взутті!
Шотландськакоманда «Квінс Парк», 1873 р.
Британські моряки поширили знання про футбол численними портовими містами Європи, Азії, Латинської Америки, Африки. Так про футбол дізнався світ. Проте наївно вважати творцями футболу тільки британців. У подібні ігри грали різні народи ще з давніх часів… Тобі теж кортить дізнатись, у чому? Продовжуй читати, далі — цікавіше!
Стародавні китайці для гри у футбол вбиралися в національні костюми — кімоно і ханьфу. Єгиптянивикористовували набедрені пов’язки схенті — лляні смуги, що обмотувалися навколо стегон і кріпилися на талії. Втім так вони не лише грали в футбол, але й ходили щодня.
Стародавні індіанці замість головних уборів надягали голови тварин — звісно, щоб налякати суперників. А от греки взагалі не парились — грали голяка!
На Русі футбольні баталії з’явились набагато пізніше, однак стилем форми наші предки теж не переймались, грали у повсякденному одязі — личаках та валянках.
У ХVІ ст. в Італії з’явилася ще одна гра, схожа на футбол, — кальчо. ЇЇ учасники традиційно надягали штани, схожі на панталони, торс при цьому залишали відкритим.
Цікаво! Спочатку футбол в Англії був народною розвагою на Масляну та Великдень. Кількість гравців у командах іноді перевищувала сто чоловік. А сама гра більше нагадувала бійку. В хід ішли і руки, і ноги, а матчі тривали по 20 годин поспіль. Ворота суперників могли розташовуватися за кілька кілометрів. Під час таких матчів травмувалися не тільки гравці, але й випадкові перехожі. Діставалося і міському майну — руйнувалися торгові лавки, а містяни ховалися, втікаючи від футбольних побоїщ. Гадаєш, комусь було діло до форми?)
Священики називали цю гру «диявольськими танцями», і в ХІV столітті королівським указом футбол був заборонений під страхом смертної кари. Лише через 200 років заборону нарешті зняли.
Приблизно такий вигляд мали перші футбольні баталії в Англії у ХІХ ст.
Коли в ХІХ ст. на зміну робочим чоботам прийшли бутси, легше не стало. Металеві шипи так само призводили до численних травм. Тому для захисту ніг футболісти почали використовувати щитки, які одягали зверху на шкарпетки.
Домашня форма футбольного клубу «Woolwich Arsenal», Лондон, 1894 р.
Жіноча футбольна команда, Англія, 1914 р.
Спочатку гравці розрізняли «своїх» і «чужих» за кольором стрічок на капелюхах. З 1867 року команди почали домовлятися про забарвлення светрів своїх гравців. Згодом кожен футбольний клуб мав свій колір форми.
В 1909 році запровадили окрему форму для воротарів — її колір мав відрізнятися від кольору одягу польових гравців.
На зміну незручним штанам прийшли довгі шорти (що теж не надто спростило життя футболістам). Оскільки резинки на той час ще не винайшли, вони тримались на… ременях. І якось це зіграло злий жарт з однією з команд.
1921 року під час фінального матчу за Кубок Шотландії у Джима Боуї рветься ремінь, тож йому доводиться змінювати його у розпал гри. Саме в той час гравець, якого опікував Боуї, забиває переможний і єдиний у матчі гол.
У 30-ті рр. ХХ ст. сформувалася традиція нумерувати форму спортсменів. Але чітких правил, де ставити цифру, не було. Через це у 1960-х шотландська команда «Селтік» єдина в історії примудрилася грати у формі з нумерацією на шортах.
Спортивна форма шотландського ФК «Селтік», 1967 р.
Коли винайшли синтетичні матеріали, футболісти зітхнули з полегшенням. Якщо бавовняний одяг вбирав піт, ставав важким та прилипав до тіла, водонепроникна синтетика протягом всієї гри лишалася легкою та комфортною.
Відтоді почався справжній культ футбольної форми. Аби логотип компанії потрапив на одяг народних улюбленців, спонсори викладали кругленькі суми. Доходило навіть до абсурду.
Так гравцям мадридського «Атлетіко» кожного матчу доводилося одягати різну форму, аби прорекламувати нові фільми, які саме йшли в кінотеатрах. За чутками, аби здешевити її пошиття, використовували тканину від матраців з місцевого заводу. Тож дехто досі називає футболістів «Атлетіко» матрацниками. Хоча, ймовірно, ця назва закріпилася за клубом саме через смугасте червоно-біле забарвлення форми.
Історія футболу знає і чимало своєрідних модників — тих, хто під основною футболкою полюбляв носити майки з незвичайними гаслами, рекламою чи жартами, демонструючи написи на публіку. Щоправда, з 2002 року всі політичні та релігійні заклики заборонили, а от любовних зізнань це не зачепило. Поглянь, як оригінально зізнався в коханні своїй дівчині італійський футболіст Маріо Балотеллі.
В гонитві за оригінальністю форма футболістів нерідко стає об’єктом насмішок та активних обговорень у пресі.
Футболісти клубу «Лорка» (Іспанія) якось переодяглися у броколі, щоб підкреслити сільськогосподарський напрям свого регіону Мурсії:
Ковбойська форма гравців клубу «Колорадо Карибус», США, нагадала критикам Покахонтас:
Реклама пива та щупальце восьминога на футболці воротаря (ФК «Луго», Іспанія, Сегунда):
Форма японського клубу «В-Варен Нагасакі» стилізована під смокінг з метеликом. Після матчу можна одразу на бал чи весілля друзів:
Ніби щойно з циркового виступу — строката форма мексиканського воротаря Хорхе Кампоса теж наробила шуму в ЗМІ:
Нині для футболістів шиють індивідуальні бутси з гумовою підошвою відповідно до форми ноги та погоди. З’явилися гетри з захисними щитками та воротарські рукавички. А маса спортивного одягу не перевищує 200 г.
Кожен футбольний клуб має титульного спонсора, який витрачає шалені кошти, аби його логотип прикрашав футболки чи взуття гравців.
Так ще в 1970 році Puma заплатила 12000 доларів бразильському форварду Пеле тільки за те, щоб перед грою Чемпіонату світу він зав’язав шнурки на своїх бутсах. Звісно, всі телекамери тієї миті знімали зоряні ноги Пеле.
Сьогодні обов’язковими складовими футбольної форми є:
Надягати ремені, ювелірні прикраси або годинник на матч суворо заборонено — можна травмувати себе або інших гравців. А от наколінники, пов’язки та налокітники дозволені.
Форма національної збірної України, 2016 р.
Сорочки на ґудзиках, громіздкі черевики, довгі штани: сьогодні це страшний сон футболіста, але колись всі ці атрибути становили уніформу спортсменів. Перш, ніж з'явилися короткі рукава, коліна дозволили не закривати, а шорти перестали рватися, пройшло багато років.
Домашня і гостьова, з вертикальними смугами і горизонтальними – звичайна ігрова футболка надає часом магічний вплив на уми і серця вболівальників по всьому світу. Еволюцію від важкого светру до сучасної футболки можна розглядати, як приклад успішного поєднання дизайну, технологій та комерції.
Історія створення футбольної форми йде далеко в старовину. Історичні наскальні малюнки показують: стародавні пра-правнуки нинішніх майстрів м'яча ставилися до свого "спортивного" вбрання так само уважно, як до мисливського чи бойового. Китайці і індійці, збираючись поганяти набитий травою шлунок бика, вбиралися так, щоб привести суперника в трепет. У хід йшли всілякі маски, шоломи з голів убитих хижаків, довге пір'я птахів і яскраве розфарбування тіла. Однак допитливі історики знаходять на цих малюнках і перші засоби захисту – шкіряні наколінники і навіть дерев'яні палички, прив'язані до ніг.
У середні століття, коли в Європі багато королів забороняли футбол, як небезпечне для оточуючих дійство, про форму мова не йшла. А ось з середини 19-го століття в Англії вперше всерйоз задумалися про екіпіровку гравців. Проблема полягала в тому, як примирити на поле людей різного стану і достатку. Хтось без циліндра взагалі не міг вийти на вулицю, а комусь не вистачало грошей на звичайну робочу кепку. Зрештою зійшлися на формулі "+4". Вільні штани, заправлені у високі шкарпетки, сорочки і шапки.
Ці правила були встановлені в 1863 році в Лондоні – їх розробили учасники лондонських футбольних клубів. Але, вони не домовилися про кольори форми. У той час професійний футбол тільки починав розвиватися, тому команди одягалися так, як душа забажає. Смугасті шкарпетки, червоні блузки в білий горох, жовто-рожеві штани, зелені берети і шапки, які виглядали, як нічні ковпаки. Однак їм все одно доводилося несолодко: в XIX столітті не існувало альтернативи громіздким шкіряним черевикам, які були не тільки незручними через свою жорсткість, але і по-справжньому травмонебезпечними.
Тільки в 1870-му з'явилося інноваційне правило: гравці кожної команди повинні були бути одягнені в форму однакового кольору, віддаючи при цьому перевагу темним відтінкам, наприклад, синім, чорним або коричневим. З моменту перших організованих матчів в епоху вікторіанської Англії футбольна форма пройшла великий шлях.
У новий стиль в 1904 році вписалися гетри і довгі (на вимогу пуританської громадськості) шорти. Гумки тоді ще не винайшли, тому доводилося використовувати звичайний ремінь, щоб не втратити шорти під час гри. У 1921 році в фіналі Кубка Шотландії у Джима Боуї порвалися шорти під час матчу. І оскільки зупинка часу ще не була передбачена правилами, під час заміни шорт його команді забили вирішальний гол. Тоді і задумалися про введення спеціального регламенту заміни гравців та пошуку більш надійних і еластичних тканин.
Перші номери здогадалися наносити на футболки лише в 1939 році, а на шорти – в 1960 (це зробив шотландський "Селтік"). Також у 60-ті почали розробляти логотипи команд і нашивати їх на форми. На зміну сорочкам прийшли прекрасно знайомі всім футболки. В уніформу повернулися яскраві кольори: команди грали в червоних, зелених та інших яскравих футболках, а також з'явилися відбиваючі світло неонові номера і смуги.
З появою синтетичних тканин стався справжній прорив у розробці футбольної форми. Вона стала в багато разів міцніше і легше. Сучасні матеріали регулюють теплообмін, а для гри в дощову погоду також є спеціальна форма, зроблена з водовідштовхувальних матеріалів. На футболках стали розміщувати різну рекламу: від спортивних брендів до логотипів спонсорів.
Однак зараз форма команди завжди виконується в строго однаковому дизайні. Фасон футболок та шортів абсолютно звичайний тільки на перший погляд: насправді проводяться ретельні розробки особливої форми рукавів і штанин, які забезпечують максимальний комфорт при виконанні характерних для гравців у футбол рухів. При цьому сам комплект максимально легкий – його вага складає всього лише 150-200 грам.
Щитки під гетрами знижують ризик травм для ніг, а сучасні бутси окремо важать приблизно так само, як і форма, їх виготовляють індивідуально для кожного футболіста з урахуванням ширини стопи, форми щиколотки і багатьох інших параметрів.
Сучасні правила строго регламентують форму, але залишають місця для творчості: лікарям дозволено виготовляти індивідуальні захисні шоломи і маски для тих гравців, хто потребує додаткового захисту обличчя або голови.
Як бачите, перш ніж сучасне екіпірування дійшло до нас у загальноприйнятому вигляді, йому довелося пройти "вогонь і воду", витримати цензуру, стати зручним, красивим і унікальним. І сьогодні юні вболівальники вибирають за кого їм вболівати у більшості завдяки унікальному вигляду форми команди.
Нас вже оточують натільні технології. Використання нанотканини і е-тканин, або електронного текстилю, відкриває великі можливості. Нанотканина – це "розумна" тканина, яка використовується, наприклад, у футболках Climachill від adidas. Вміщені в неї частки титану і алюмінію активізуються при певній температурі тіла і допомагають від перегріву. Е-тканини містять датчики і процесор, який збирає інформацію і передає її на окремий пристрій.
Це означає, що вже в найближчому майбутньому тренер або аналітик зможе одним натисканням клавіші отримати дані про пульс гравця, потовиділення, температуру тіла, рівень адреналіну і кортизолу. Інший датчик у тій же майці може передавати ЗМІ або уболівальникам біля телевізорів, яку дистанцію і з якою інтенсивністю подолав футболіст. Цю інформацію можна використовувати при проведенні замін і виборі тактичних рішень, для профілактики травм.
У 1888 році за ініціативою менеджера футбольного клубу Астон Вілла Вільяма Мак-Грегора, був заснований перший регулярний чемпіонат з футболу. Від імені свого клубу Мак-Грегор звернувся з пропозицією до решти 11 провідних клубів країни. Організаційне засідання пройшло в Лондоні 22 березня 1888 року. Основна проблема в організації чемпіонату полягала в тому, що на випадок поразки на початкових етапах турніру команди залишались без ігрової практики протягом майже року, в результаті чого вони несли великі фінансові збитки і втрачали уболівальників. Усі питання остаточно були врегульовані 17 квітня 1888 року в Манчестері. Так з 12 клубів утворилося Футбольна ліга Англії, ініціатором заснування якої стала Астон Вілла.
Мак-Грегор голосував проти назви Футбольна ліга, оскільки був стурбований тим, що вона буде асоціюватись з Ірландською національною земельною лігою, але за таку назву проголосували більшість присутніх. Ліга гарантувала графік проведення змагань та членство в ній футбольних клубів. Клуби були розділені порівну між командами північних та центральних графств Великої Британії. Ліга не включила команди з південних графств, футбол яких знаходився на аматорському рівні.
У 1924 і 1928 рр. олімпійські змагання сенсаційно виграла команда не з Європи - збірна Уругваю. Тоді у керівника ФІФА Жюля Ріме і виникла ідея провести змагання, в яких змогли б взяти участь збірні з усього світу. Але це виявилося не таким вже й простим завданням.
По-перше, від участі в подібному турнірі відразу відмовилися британці. Британська футбольна асоціація на той момент вже кілька років як вийшла з ФІФА, тому що вважала футбол виключно англійської грою і не могла терпіти той факт, що керівником Федерації став француз.
о-друге, проводити чемпіонат було вирішено в Уругваї, як в країні найсильнішої на той момент команди. А Уругвай знаходиться неймовірно далеко від Європи, особливо якщо не існує ще такого літака, який міг би перелетіти через Атлантику. Спочатку заявки на проведення подали Іспанія, Італія, Швеція, Голландія і Угорщина. Але дізнавшись, що доведеться везти футболістів на інший континент, жодна з цих країн так і не взяла участь у змаганні зовсім.
Чемпіонат світу виявився на межі зриву, адже якщо ніхто з європейців не приїде, то й назвати змагання світовими вже не вийде. Жюль Ріме вирішив брати нахрапом і, об'їздивши усю Європу, умовив поїхати в Уругвай Бельгію, Югославію, Румунію і, звичайно, своїх співвітчизників з Франції (ці взагалі давно хотіли утерти ніс англійцям хоча б заочно).
Смішно, але до місця проведення чемпіонату командам довелося добиратись цілих два тижні, причому на одному кораблі (крім Югославії).
Кембриджські правила, перший уніфікований звід футбольних правил, складено 1848 року в Кембриджському університеті. Творці цих правил прагнули розробити гру, прийнятну для студентів, які грали в різні форми гри з м'ячем у приватних школах. До того майже кожна школа і кожен футбольний клуб мали власні зведення правил. Одні правила допускали ведення і передачу м'яча руками, інші — відкидали; в одних командах кількість гравців обмежували, в інших — ні. В одних командах дозволялося штовхати, підсікати суперника, бити його по ногах, в інших це було заборонено. Таким чином, англійський футбол перебував у хаотичному стані. 1848 року вперше серйозно спробували виробити універсальний звід футбольних правил. Г. де Уїнтон і Джон Чарльз Трінг із Кембриджського університету зустрілися з представниками приватних шкіл Ітона, Харроу, Шрусбері, Регбі та Вінчестера, щоб сформулювати і прийняти звід єдиних правил. Дискусія тривала 7 годин 55 хвилин, у результаті було опубліковано документ під назвою «Кембриджські правила». Їх запозичили багато команд поблизу Кембриджа, але загального визнання вони не здобули. Тим не менше, Кембриджські правила стали першими розробленими футбольними правилами та передвісниками сучасного футболу, відіграли значну роль у формуванні сучасних футбольних правил.
1863 року Ебенізер Кобб Морлі, адвокат з міста Кінгстон-апон-Халл, опублікував статтю в газеті Беллз лайф із пропозицією створити керівний орган футболу. Ідею Морлі підтримали керівники інших футбольних клубів, у результаті чого такий керівний орган був створений. Також він був причетний до складання перших Правил гри в футбол. Саме тому його вважають не лише батьком Футбольної Асоціації, але й батьком футболу[1]. Морлі став першим секретарем Футбольної асоціації Англії (1863—1866) та другим її президентом (1867—1874).
26 жовтня 1863 року представники низки футбольних клубів зустрілися в Таверні Каменярів (Freemasons' Tavern) на Лонг-Ейкр у Ковент Гарден. Це було перше засідання Футбольної асоціації, перший офіційний футбольний орган. За результатом першої зустрічі учасники засідання звернулися із закликом до представників інших приватних шкіл Англії приєднатися до асоціації. За винятком Аппітгема (Uppingham school), решта шкіл відмовилися. Всього було проведено 6 зустрічей Футбольної Асоціації в період між жовтнем та груднем 1863 року. Найбільш прийнятними для Асоціації виявились Кембриджські правила, які й були прийняті за основу під час п'ятого засідання 1 грудня 1863 року. Правила забороняли футболістам пересуватися по полю з м'ячем у руках а також не дозволяли блокування, поштовхи, підніжки і підсічки, завдавати удари по ногах. Більшість делегатів підтримали цю пропозицію за винятком Френсіса Кемпбелла, представника футбольного клубу Блекхет і першого управляючого фінансами Футбольної асоціації. Під час шостого завершального засідання 8 грудня 1863 року, Френсіс Кембелл повідомив присутнім, що хоча футбольний клуб Блекхет затвердив принципи Асоціації, він не може погодитись грати за новими правилами, які забороняють підніжки, підсічки, і оголосив про вихід з організації. За результатами зустрічі 8 грудня Футбольна Асоціація опублікувала Правила гри у футбол, перший детальний набір правил, який пізніше став відомий під назвою футбол.
Прийняті членами ФА Правила гри у футбол визначали максимальну ширину та довжину поля, процедуру початку гри з центра поля, тлумачили різні терміни, включаючи взяття воріт, вкидання м'яча в гру, положення поза грою. Торкання та передача м'яча руками дозволялась за умови, що його спіймали після першого відскоку. Незважаючи на уточнення характеристик взуття (заборонялось взуття з металевими шипами, залізні вставки та гутаперча), не було конкретних правил щодо кількості гравців, виконання пенальті, штрафних ударів, порушень гри чи розмірів футбольного м'яча. Капітанам обох команд необхідно було узгоджувати ці моменти перед початком кожного матчу.
Встановлені ФА закони негайно вступили в дію, до яких приєдналися клуби Шеффілд та Ноттінгем, проводячи щорічні змаганням за правилами ФА. Протягом наступних двох років приєдналися Честерфілд і Стоук. До того часу команди визначилися з кількість футболістів по 11 у кожній команді, гра велася круглим м'ячем (на відміну від регбі). Зазначалось, що всі гравці перед м'ячем перебувають у положенні поза грою, унеможливлюючи передачу м'яча вперед, так як це прийнято в регбі сьогодні. Згодом ведена заборона на гру рукою в м'яч за винятком одного гравця в кожній команді, воротаря. Червона стрічка протягалась між стійками воріт для позначення верхньої частини воріт. Втім, ФА в перші 10 років свого існування була не настільки вже популярна. За цей період до неї увійшло лише 18 клубів.
