Vivere memento

Аналіз віршаРік написання – 1883Збірка – “З вершин і низин”Тема: пробудження природи весною закликає людину до пробудження, до нового життя.Ідея: людині сама природа нагадує: “Пам’ятай, що живеш!”.Віршовий розмір – хорей.

Дійові особи : ліричний герой ( автор ) ; вітер , трава , річка , гори , тучі , весна.

Автор вивищує роль фольклору, надаючи йому функцій живої води, що змиває сум із людського серця. Тут варто зазначити, що поряд із живою водою в поезії І. Франка виступає символіка очищення. У вірші “Vivere memento” ліричний герой запитує: Чи се, може, шемріт твій, Річко, срібна ленто, Змив мій смуток і застій? Vivere memento!

Пробудження природи весною закликає людину до нового життя. Весна пробуджує до активності навіть збайдужілих, тих , хто “вчора тлів” “в горя домовині”. Вона змиває з людини смуток та безнадію, дає їй нові сили. Такою впевненістю наснажені заключні рядки твору.

В образі хмар автор виражає легкість та любов до природи.

Збірка „З вершин і низин“, що побачила світ у 1887 р. (друге, більш повне видання вийшло друком у 1893 р.), стала в духовному житті України явищем, співмірним із „Кобзарем“ Т. Шевченка. Саме ця книжка поезій засвідчила прихід у літературу мужнього поета-громадянина й митця-новатора з індивідуальним стилем.Збірка складається з шести розділів: „De profundis“ (з латин, з глибини, з низин), „Профілі і маски“, „Сонети“, „Галицькі образки“, „Жидівські мелодії“ і „Легенди“. Так виявилася схильність автора до циклізації творів і композиційної чіткості.

Мотиви збіркиСповідування життя як активного чину, двобою зі злом; передчуття кардинальних змін у суспільстві:• «Гримить! Благодатна пора наступає»;• «Земле, моя всеплодющая мати»;• «Vivere memento»;• «Супокій»;• «Не пора, не пора, не пора».Звеличення подвижництва і волелюбства; людей з новим мисленням, готових працювати і боротися до загину в ім’я народу:• «На суді»;• «Каменярі»;• «Товаришам».

Ідея : сама природа нагадує : пам'ятай , що живеш

Тема : пробудження природи весною закликає людину до нового життя.

На дні"" Добрий заробок"" Із записок недужого"" Сам собі винен"" Хлопська місія"" Захар Беркут"" Цигани"" Грицева шкільна наука"

" Товариші"" Розвивайся ти , високий дубе"" Я не лукавила з тобою"" Всюди нівечиться правда"" Рідне село"

Творчість Івана ФранкаЗахар БеркутУкрадене щастяПерехресні стежкиМойсейІван ВишенськийЛис Микита

" Мій злочин"" Олівець"" Малий Мирон"

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля. Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік — у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875р. Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця» (1883р.), у поемі «Гадки на межі» (1881p.). І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.

Франко-поет – автор 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів: «Баляди і роскази» (1876), «З вершин і низин» (2 видання: 1887 та 1893), «Зів’яле листя. Лірична драма» (1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906), «Давнє й нове» (1911), «Вірші на громадські теми» (1913), «Із літ моєї молодості» (1914), а також збірки «Поеми» (1899). Поемарій Франка включає близько півсотні творів, серед яких чільне місце посідають етологічна епопея «Панські жарти» (1887), поеми-казки «Лис Микита» (1890), «Абу-Касимові капці» (1895), «Коваль Бассім» (1900), а також історичні («На Святоюрській горі», 1900) та філософські поеми («Смерть Каїна», 1888; «Похорон», 1897; «Іван Вишенський», 1898; «Мойсей», 1905). Окрім того, Франко – автор своєрідних антологій поетичних переспівів-варіацій: «Найдавніша історія України до р. 1008 в поетичних образах» (інша назва – «Студії над найдавнішим Київським літописом»; 1907–1916) й «Ad urbe condita» (поетичні твори за мотивами історії стародавнього Риму; 1915–1916) та упорядник «антології української лірики від смерти Шевченка» «Акорди» (1903).

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в селі Нагуєвичах Дротобнцького повіту, недалеко від Львова. Батько, Яків Франко, був сільським ковалем. В автобіографічному оповіданні «У кузні» Іван Якович напише: «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь. У ньому пронизуються сині, червоні та золото-білі промені, жевріє, мов розтоплене вугля, і яриться в його глибині щось іще біліше, променясте... Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною у свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».  Мати, Марія Франко (Кульчицька), походила із збіднілого, але шляхетського роду, була гордої вдачі, мала чутливе до краси серце.   Спочатку Івась навчався в початковій школі сусіднього села Ясениці-Сільної(1862-1864). За два роки навчання він уже добре оволодів трьома мовами: українською, німецькою й польською. «"Якесь воно не таке, як люди", — казали про нього сусіди, і це ж саме "не таке" помічав у ньому й батько-коваль, вирішивши будь-що одірвати сина від кузні й спровадити в якусь іншу науку», — згадує М. Коцюбинський. Пізніше хлопець навчався в так званій нормальній школі Дрогобича (1864-1867) і Дрогобицькій гімназії (1867-1875). Навчання в цих закладах було марудним: талановитий Івась постійно зазнавав знущань від своїх учителів, хоч і виявляв значні здібності й старання. Діти в Дрогобицькій нормальній школі «туманіли зо страху, тратили голос, тратили пам'ять, віру в себе...»(про навчання в тогочасній школі більше можна прочитати в автобіографічних оповіданнях І. Франка «Отець-гуморист», «Чистописання», «Оловець», «Грицева шкільна наука»).

Останнє десятиріччя життя Івана Франка минало переважно в самоті та фізичних і психологічних стражданнях. Уже від 1900 року з періодичними загостреннями протікало психічне захворювання дружини письменника, яка час від часу проходила курси лікування в клініці для душевнохворих. З 1908 року, і сам Франко страждав від тяжкої психофізіологічної недуги, унаслідок якої мав деформовані й паралізовані руки. Це значно утруднило йому продуктивну літературну й наукову працю, якої він, одначе, не припиняв до самої смерті.