У "Лісовій пісні" втілилося народне сприйняття навколишнього світу, давнє міфологічне мислення українців. У "Лісову пісню" письменниця вклала "цвіт душі". Твір вражає красою високої мрії, музикою мови. Основний конфлікт у творі — між буденним життям і високими пориваннями душі — підпорядкований головній ідеї — боротьбі за гармонійне вільне життя, високу мрію, красу і вірність, боротьбі проти буденщини, сірості й банальності. Сама ж історія написання п'єси нерозривно пов'язана з так званим грузинським періодом життя поетеси (1908-1913). Під впливом розлуки з рідним краєм Леся Українка, не маючи змоги через хворобу відвідати дорогу її серцю Волинь, згадала свої ліси і "затужила за ними". Саме ця туга, за словами самої поетеси, і була справжнім імпульсом до створення "Лісової пісні". П'єсу написано в небачено короткі строки — за дванадцять днів липня. З листа Лесі Українки до сестри: "Писала я її недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій".
Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Училася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».
Образи “Лісової пісні” Лесі Українки – проживають цікаве життя, переживають, люблять, вірять, сподіваються. Характеристика героїв твору “Лісова пісня” допоможе розкрити їх образи з цитатами, визначити риси характеру.Головні герої драми:Люди – Лукаш, Килина, дядько Лев, Лукашева мати.Міфічні істоти – Мавка, Лісовик, Водяник, Русалки, Перелесник, «Той, що в скелі сидить», «Той, що греблі рве», Потерчата та інші.
Головна проблема драми-феєрії "Лісова пісня"- людини й природи. Леся Українка розглядає природу як більш згармонізований світ, аніж людський, а отже, саме наближення людини до природи, на погляд авторки, є орієнтиром на шляху до ідеалу, способом самовдосконалення, одухотворення. Наскрізний художній засіб твору — паралелізм і то специфічна його форма — психологічний паралелізм-, кожна дія починається ремаркою-пейзажем, де сконденсована атмосфера, що незабаром запанує у відповідній дії (рання весна — розквіт кохання в душі Лукаша; пізнє літо — в’яне його кохання, а з ним — і одуховленість; пізня осінь — перемога смерті). У такий спосіб авторка підкреслює нероз’ємний багатофазнний (від психофізичного до містичного) зв’язок людини з довкіллям, з природою.
До написання "Лісової пісні" Леся Українка готувалася все життя. У цей твір вона вклала "цвіт душі" й вилила зі свого серця "те, що не вмирає". Це не звичайна драма, це- драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра.
Аналіз драми “Лісова пісня” Лесі Українки буде корисним для всіх, хто вивчає творчість геніальної письменниці. Як ви знаєте, вона подарувала українській літературі твори найрізноманітніших жанрів: лірика, епос, драма, проза, публіцистика. Значним є також її фольклористичний здобуток — близько 220 записів народних мелодій. Її вклад в українське письменство — багатство нових тем, сюжетів, образів і жанрів.
Найхарактернішою особливістю композиції «Лісової пісні» є органічне переплетення життя двох світів — природи й людини. Стосунки між людьми й лісовими істотами дають імпульси до зародження і розвитку конфлікту, що визначає сюжет феєрії, в якому розкриваються характери дійових осіб, реалізується творчий задум автора.Складається з прологу і трьох частин. Зовнішньою композиційною особливістю драми є відсутність поділу актів на яви. Пролог являє собою самостійну драматичну сцену, прямо не зв’язану з розвитком сюжету. Він уводить читача у світ природи, знайомить із фантастичними істотами, які заселяють волинські хащі та лісове озеро. У пролозі окреслюється недобре, вороже ставлення «водяного роду» до людини. Згодом воно позначиться на подальшому розвитку подій; природа — повноправна дійова особа п’єси.